Oбґрунтувaння вибoру метoдiв стрaхувaння вaлютних ризикiв пiдприємствa нa зoвнiшнiх ринкaх

Джерело інформації про курси валют сторони повинні обумовити заздалегідь і зафіксувати його в контракті. Дата котирування може бути встановлена в день здійснення платежу або день, що передує йому. Це залежить, у першу чергу, від способу одержання інформації про курси валют (електронна система або, наприклад, інформація з газет), що також має бути обговорено контрагентами.

Залежно від того, яку валюту було вибрано у контракті як валюту застереження, таке застереження називається “доларовим”, “фунтовим” тощо.

Якщо валютою застереження виступає одна валюта, то ми маємо справу з одновалютним застереженням. Мультивалютним називають застереження, дію якого засновано на коригуванні суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї, а до спеціально підібраного “валютного кошика”, курс якого розраховується за визначеною методикою. Кошик валют може бути стандартним. Такого типу кошиком, наприклад, є міжнародна розрахункова одиниця СПЗ.

Доларовий курс цього стандартного кошика публікується у провідних світових фінансових виданнях. Нестандартними є довільно підібрані кошики валют, курс яких необхідно постійно перераховувати відносно валюти ціни.

Складовими елементами дії валютного застереження є:

· встановлення курсу валюти застереження до валюти ціни в момент підписання контракту;

· встановлення діапазону зміни валютного курсу (у відсотках), за якого перерахування загальної вартості контракту не передбачається;

· встановлення формули перерахування загальної вартості контракту за умови перевищення встановлених коливань величини валютного курсу;

· встановлення величини максимальної зміни загальної вартості контракту.

Іншим контрактним методом хеджування валютних ризиків є стратегія випереджень і запізнювань (стратегія “leads & lags”).

Особливість даної стратегії полягає в тому, що вона припускає свободу вибору дати платежу за зовнішньоекономічним контрактом. Ця стратегія є найбільш прийнятною у відносинах між двома фірмами, що мають досить тісні партнерські зв’язки, тому що наявність загальної мети допомагає знайти найбільш вигідний варіант взаєморозрахунків. Більш того, постійний грошовий потік між такими фірмами просто зобов’язує їх використовувати цю стратегію, тому що вона надає їм можливість точно прораховувати обсяги фінансових потоків між ними на визначену дату і, таким чином, опосередковано впливати на платоспроможність кожної фірми. Однак усе це вимагає наявності єдиної мети та чіткої погодженості дій.

Найбільш ефективно стратегія “leads & lags” використовується тоді, коли материнська фірма має повний контроль над своїми дочірніми компаніями та філіями, тому що розтягування термінів платежу може призвести до помітного погіршення фінансового стану однієї з фірм-учасниць угоди, але не спричинить великої шкоди загальному станові справ усієї корпорації.

Очевидно, що якщо угода “leads & lags” укладається з фірмами, які не на всі 100 % належать транснаціональній корпорації або холдинговій компанії, то інші акціонери можуть не погодитися зі зменшенням своїх прибутків. Це говорить про те, що укладання такої угоди між двома незалежними фірмами вимагає проведення всебічного аналізу і визначення додаткових умов, що компенсують збитки однієї зі сторін.

Транснаціональні корпорації досить часто використовують стратегію випереджень і запізнювань, тому що вона є одним із способів ухилення від оподаткування. Наприклад, дочірня компанія, що є збитковою, скорочує базу для оподаткування; у той же час материнська фірма дістає прибуток.

Необхідною умовою для ефективного використання даної стратегії є можливість материнської фірми розробити таку техніку, яка могла б сприяти розподілу прибутку і контролюванню інвестиційних потоків у найбільш рентабельній формі для транснаціональної корпорації в цілому.

Використання стратегії “leads & lags” досить часто обмежується державою. Рамки такого обмеження багато в чому залежать від зовнішньої політики країни, тобто різні держави підходять до цього питання диференційовано.

Альтернативною стратегією управління валютними ризиками між іноземними компаніями, що мають довгострокові ділові зв’язки, є так звана “техніка поділу ризиків”.

Поділ ризиків - це угода між компаніями, укладена у формі договору, в якому покупець і продавець погоджуються взяти на себе заздалегідь визначену частину втрат, пов’язаних з коливанням валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанії зазнали насправді.

Читайте більше

Iнвестицiйнi ризики та iх оцiнка
Зіткнення з різноманітними ризиками – звичайна загроза для будь-якого інвестора в умовах сучасної ринкової економіки. Здебільшого, вкладаючи свої кошти в виробництво тих чи інших товарів чи послуг, інвестор не може мати цілковитої впевненості в суспільному визнанні резуль ...

Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету
Тема “Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету”, являється дуже актуальною на сьогоднішній день, бо в умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища бюджет залишається важливим інструментом управління і формування фінансової політики держави. Побудова моделі ...