Світовий досвід оподаткування доходів фізичних осіб

Звичайно, не можна стверджувати, що деструктивна критика здійснюваних українським урядом реформ у податковій сфері також не може стати в нагоді. Однак існує прецедент, коли у фахівців виникає рідкісна можливість провести компаративний аналіз і порівняти, що дали економіці ці дві шкали податку (прогресивна й плоска) на доходи громадян. Як відомо, податок на доходи громадян з прогресивною шкалою був тим податком, який змушував підприємців приховувати заробітну плату та уникати оподаткування. Податок із доходів фізичних осіб за плоскою шкалою теоретично дозволяє розв’язати цю проблему, проте достатніх доказів з економічної практики в Україні поки що немає. Більше того, серед незалежних експертів навіть існують побоювання, що заходів у сфері реформування податку з доходів фізичних осіб може бути недостатньо для виведення коштів із тіньового сектора економіки.

На думку експертів, лише зменшення загального фіскального тиску на фонд оплати праці - шляхом зниження ставки податку на доходи - не може бути достатнім стимулом для такого кроку з боку платників податків, тому держава не повинна зупинятися на півдорозі. Адже в системі державних фінансів залишається нерозв’язаним цілий ряд проблем: високий рівень відрахувань до соціальних фондів, незавершеність реформи пенсійного забезпечення, відсутність передумов для значного збільшення обсягів заощаджень як основного інвестиційного ресурсу економіки та інше.

Зростання доходів населення в офіційному секторі економіки неможливе без реформування системи нарахувань на фонд оплати праці. При цьому тут необхідне як істотне скорочення обсягів нарахувань, так і реальне спрощення їх адміністрування. Більшість фахівців сходиться на думці, що вже давно необхідно запровадити єдиний соціальний податок замість відрахувань до діючих соціальних фондів і ввести його до складу податкової системи. Проте зростання заощаджень населення як результат послаблення податкового тиску - це тільки половина кроку на шляху до інвестицій. Можливість "капіталізувати" заощадження населення в цільовий спосіб дає пенсійна реформа. [26, c. 131]

Подібні приклади вже існують в історії. На початку 90-х років минулого сторіччя уряд США був змушений здійснити фундаментальну податкову реформу, головною метою якої було стимулювання зростання заощаджень. Основний принцип реформ полягав у звільненні від оподаткування заощаджень за порівняно значно більшого оподаткування споживання. На сьогодні в США в межах приватних пенсійних програм внески на накопичувальні рахунки не оподатковуються. Також не оподатковується накопичений на цих рахунках інвестиційний дохід. Оподатковуються лише кошти, котрі знімаються з накопичувальних рахунків. У результаті таких реформаційних заходів уже в 1994 році в США валова сума коштів, що зберігалися на накопичувальних пенсійних рахунках, становила 5 трлн. доларів.

Таким чином, одним із фундаментальних принципів реалізації податкової реформи в Україні також потрібно вибрати принцип, якого свого часу дотримувалися в США та застосування якого на практиці привело до найбільшого за всю історію економіки цієї країни періоду зростання ВВП. Варто зазначити, що цей принцип застосовано й у процесі створення накопичувальної системи пенсійного забезпечення України. Проте процес створення накопичувальної системи в Україні відбувається дуже повільно. Повільні темпи реформи можна пояснити такими причинами, як відсутність довіри населення до економічної політики держави, нічим не обґрунтоване обмеження розмірів внесків громадян до накопичувальних фондів, формальний характер податкових пільг, відсутність значного потенціалу заощаджень населення України. [12, c. 34]

Зробити прибуткове оподаткування не тільки ефективним, а й більш соціально справедливим дає змогу запровадження податку на нерухомість. В Україні велика кількість багатих людей, і всі вони мають сплачувати країні податки. Поки що наша податкова система не відповідає реаліям і вимогам ринкової економіки, у якій нерухомість повинна оподатковуватися. Відповідно до Податкового Кодексу України особи, які володіють нерухомим майном, площа якого перевищує встановлені норми (240 кв. метрів для квартир і 500 кв. метрів для житлових будинків), повинні платити податки на нерухомість. Для квартир і житлових будинків, площа яких не перевищує 240 і 500 кв. метрів відповідно, ставка податку не може перевищувати 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового періоду. Для квартир і житлових будинків з більшою площею ставка податку складає 2,7%. [2, c. 266] Однак на сьогодні в Україні не існує технічної можливості для запровадження цього податку, оскільки відсутня єдина кадастрова база земель. Крім цього, немає консенсусу щодо методів оцінки вартості будівель і споруд, відсутнє розуміння того, яким саме чином необхідно запроваджувати цей податок. Найбільш правильним варіантом вирішення зазначеної проблеми буде запровадження податку на будівлі й споруди, що не є технічною проблемою, виходячи зі змісту декларації про податок із доходів фізичних осіб. І лише після повної оцінки вартості земель та створення єдиної інформаційної бази даних слід запроваджувати податок на приватне користування землею.

Читайте більше

Інформаційна система обліку і аналізу розрахунків з постачальниками і підрядниками
На сучасному етапі розвитку народного господарства проходить подальше вдосконалення управлінської діяльності підприємств. Зміни, які проходять в економіці України, потребують підвищення ефективності та якості управлінської праці. Це викликано всезростаючим науково-технічним прогресом, вп ...

Роль та значення офшорних компаній в системі міжнародного оподаткування
Третє тисячоліття характеризується стрімким розвитком і поглибленням глобалізаційних процесів, які супроводжуються значними обсягами вивозу капіталу, інвестуванням в різні види діяльності та посиленням міжнародної співпраці. В таких умовах значно зростає і міжнародна, зокрема і податкова ...